Сільський туризм та сталий туризм

Актуальність розвитку сільського туризму в Україні зумовлюється першочерговою необхідністю невідкладного розв’язання соціально-економічних проблем сучасного села.

Забезпечення визнання в Україні сільського туризму є одним із пріоритетних напрямів державної політики, свідченням цього є включення питань його розвитку до Стратегії розвитку туризму та курортів на період до 2026 року, яка була схвалена 16 березня 2017 року та Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року.

Сільський туризм найбільшою мірою відповідає сучасним пріоритетам сталого еколого-економічного розвитку України, а саме:

  • збереження природного та культурного середовища;

  • економічна підтримка добробуту місцевої громади;

  • постачання туристам місцевих екологічних продуктів харчування.

Необхідність розвитку сільського зеленого туризму в Україні визначається такими передумовами, що в подальшому формують і його перспективи:

      • зростаючим попитом мешканців українських міст та іноземців на відпочинок у сільській місцевості;

      • унікальною історико-етнографічною спадщиною українських сіл; – багатими рекреаційними ресурсами;

      • екологічною чистотою сільської місцевості;

      • відносно вільним сільським житловим фондом для прийому туристів; – наявністю вільних трудових ресурсів для обслуговування туристів;

      • традиційною гостинністю господарів та доступною ціною за відпочинок; – можливістю надання комплексу додаткових послуг з екскурсій, риболовлі, збирання ягід і грибів, катання на конях тощо.

Незважаючи на вагомість наявних передумов розвитку сільського зеленого туризму, варто також звернути увагу на проблеми, які обмежують та уповільнюють даний процес в умовах соціально-економічної кризи в Україні, а саме:

      • відсутність належного правового забезпечення розвитку сільського зеленого туризму;

      • відсутність механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму;

      • низький рівень інфраструктури та комунікацій;

      • неефективне державне регулювання сільського зеленого туризму та політико-економічна нестабільність;

      • наявність тіньової сфери діяльності;

      • неефективне податкове регулювання;

      • неналежна освітня та організаційна підготовка сільських господарів;

      • відсутність маркетингової та рекламної стратегії;

      • невисока привабливість іміджу України в очах іноземців.

Сільський туризм може стати одним із важливих інструментів забезпечення сталого розвитку сільських територій. Цей вид туризму не просто альтернатива до інших, більш звичних форм: це настрій, відповідно до якого туристи активно шукають відпочинок саме в сільському середовищі.

Сільський туризм може зробити значний внесок в економічний розвиток сільських регіонів. Розвиваючи цей напрям туризму можна урізноманітнити місцеву економіку, вiдкрити нові ринки для місцевих виробів і послуг, забезпечити нові джерела доходу для фермерів, а також сприяти створенню нових підприємств.

У багатьох районах місцеві громади та політичні діячі сприймають сільський туризм як важливу рушійну силу відновлення. Туризм може допомогти сільським громадам знайти нові можливості для розвитку місцевої економіки, пiдвищити якість їхнього життя, зберегти спадщину та соціальні цінності.

Нині в Україні активно формується розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми відпочинку в селі з широкими можливостями використання природного, матеріального та культурного потенціалу певних регіонів.

Українське село потребує реальних змін. На початковому етапі сільський туризм потребує, відносно незначних за обсягом, інвестицій. Він є сектором, де створення нових робочих місць не потребує високих професійних знань і навичок. Сільський туризм може стати вирішенням проблем для тих представників сільського населення, які втратили роботу або були вимушені покинути заняття сільським господарством.

Позитивний вплив сільського зеленого туризму на поліпшення умов і якості життя селян полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає додатковий заробіток.

При цьому їхні прибутки надходять не тільки від надання послуг з проживання, але й від надання широкого спектру додаткових послуг.

Нормативна правова неврегульованість значною мірою стримує вихід цього виду туризму як на внутрішній, так і на міжнародний туристичний ринок, не дає змоги розвинути його у сільськогосподарських районах із значними показниками незайнятого населення.

У 1996 році, в Міністерстві юстиції України було зареєстровано Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму України та введено в правове поле термін “сільський зелений туризм”.

Сільський туризм може бути чистого і змішаного видів:

  • сільський туризм чистого виду передбачає надання туристичних послуг на базі приватного міні-готелю, у такому разі ця діяльність є основним джерелом доходів

  • сільський туризм змішаного виду — це надання послуг гостинності поряд із веденням особистого селянського (фермерського) господарства, у цьому випадку доходи від діяльності з надання гостинності відпочиваючим, як правило, будуть доповненням до основного доходу від сільськогосподарської або інших видів діяльності.

Сільський туризм в Україні є важливим інструментом вирішення соціальних проблем, оскільки дає сільському населенню надію та мотивацію для співпраці, шанс жити повноцінно у своєму рідному селі. На початковому етапі ці види діяльності можуть бути недостатньо прибутковими з фінансової точки зору.

З метою успішного перебування на ринку туристських послуг, господар повинен завжди надавати конкурентоспроможні послуги, пропонувати тільки той продукт, який повністю задовольнятиме вимоги його клієнтів. Адже туриста, який приїхав на відпочинок і витратив на це не тільки гроші, а й свій час, за великим рахунком мало цікавить правовий статус господаря, наявність чи відсутність законодавчо затверджених актів. Для нього важливо отримати за свої гроші відповідні якісно виконані послуги, які забезпечать йому повноцінний відпочинок, нові враження та відновлення сил.

Основними послугами, яких очікують туристи від господаря, є не тільки розміщення та харчування, а й створення особливої й неповторної атмосфери гостинності у відпочинковій садибі. Провідне завдання господаря —створення та просування на ринок свого конкурентноспроможного продукту, який базується саме на понятті “гостинність”.

Сільський туризм, на відміну від масового, прямо пов’язаний з природним середовищем, сільськогосподарською діяльністю, місцевими продуктами, повсякденним життям громади, традиціями та культурною спадщиною. Таким чином, його вважають альтернативною формою туризму, направленою на підтримку місцевої економіки та сумісною з поняттями сталого розвитку.

Відмінності сільських регіонів в межах однієї країни, говорять про неможливість створення уніфікованої моделі сільського туризму для всіх місць. Кожен регіон має власну мету, пріоритети та засоби досягнення поставлених цілей.

Отже, сільський туризм - не окреме явище, а частина розвитку села. Сталий сільський туризм може бути реалізований тільки тоді, коли він приносить користь людям, економіці та навколишньому середовищу сільських регіонів та буде інтегрований в інші сфери сільського життя.

Принцип сталого розвитку сільського туризму - не просто питання поваги до навколишнього середовища. Він стосується чотирьох головних аспектів сільського розвитку. Це:

  • населення;

  • економіка;

  • навколишнє середовище;

  • інституційне середовище (громадські установи).

Для того, щоб відповідати критеріям сталості, розвиток сільського туризму повинен:

  • бути в рамках компетенції громадських установ, з метою здійснення контролю й управління ним в такий спосіб, щоб задовольняти інші критерії, зазначені вище;

  • не бути причиною невиправданих втрат в майбутньому.

Сталий сільський туризм є частиною не лише сталого розвитку туризму, а й невід’ємним елементом сталого розвитку села. Вже саме по собі існування сільського туризму не гарантує його сталість та забезпечення збалансованого розвитку сільської місцевості. Це може бути досягнуто тільки при використанні інтегрованих методів розвитку села, тобто основна увага повинна приділятися суспільству, економіці та навколишньому середовищу. Розвиток має відбуватися за напрямками як „зверху-вниз” так і „знизу-вверх”. Він повинен охоплювати політику, фінанси та підтримку місцевої влади, ресурси, та зобов’язання населення; має охоплювати всі сектори - громадський, приватний та волонтерський.

Враховуючи те, що туризм, у тому числі й сільський, проголошено одним із пріоритетних напрямків розвитку господарського комплексу України, сьогодні бракує конкретних практичних кроків.

Наприклад:

  • створення системи територіальних органів влади, які б опікувалися конкретно розвитком сільського туризму;

  • розробки законодавчо-нормативних актів врегулювання основ його функціонування;

  • розробки загальнонаціональної програми розвитку сільського туризму.

Важливо зазначити, що сільський туризм прямо пов’язаний із природним середовищем, сільськогосподарською діяльністю, місцевими продуктами, повсякденним життям громади, традиціями та культурною спадщиною. Таким чином, його вважають альтернативною формою туризму, направленою на підтримку місцевої економіки та сумісною з поняттями сталого розвитку.

Сільський туризм можна розвивати лише в регіонах з багатою природою, архітектурою, культурою та традиціями, там, де люди гостинні, активні, а місцева влада підтримує ідею сільського туризму. Ресурси, що використовуються для розвитку сільського туризму:

  • довкілля;

  • ландшафт;

  • архітектурна спадщина;

  • культурна спадщина;

  • релігійні обряди та традиції;

  • місцеве населення;

  • економічна діяльність;

  • інфраструктура та послуги.

Сільський туризм має розвиватись в суто сільському оточенні. Визначення сільської місцевості включає географічні, соціологічні та економічні складові.

Сільська місцевість відзначається особливим способом використання простору та соціальним життям. Вона характеризується:

  • низькою демографічною наповненістю та щільністю забудови, домінуванням природних та сільських ландшафтів;

  • економічною активністю – сільське господарство, лісництво та тваринництво;

  • спосіб життя характеризується відчуттям належності індивіда до громади, сільської культури та особливим ставленням до довкілля.

Ідея сільського туризму дуже добре підходить для малих підприємств у селі. Сільський туристичний бізнес відрізняється від традиційного комерційного туризму. Останній потребує великої кількості кімнат, значних інвестицій і покладається на найману робочу силу. Сільські садиби та пансіонати зазвичай маленькі, сімейні, мають мало кімнат і не потребують великих інвестицій. У будь-якому випадку, сільські підприємства мають залучати місцевих робітників та використовувати свої унікальні особливості.

Основною метою розвитку сільського туризму „знизу догори” є використання потенціалу людських та природних ресурсів в даному регіоні. Місцеві жителі краще знають власні цінності, наявні ресурси та потреби. Таким чином, їм потрібно дати можливість контролювати розвиток власного туристичного продукту.

Сільський туристичний продукт складається з кількох місцевих продуктів, послуг та розваг, які пропонуються або індивідуально, або пакетом, та складають повну і відмінну від інших пропозицію.

Сільський туристичний продукт складається з наступних елементів:

  • умебльовані кімнати або апартаменти, гостьові будинки, котеджі;

  • сімейні ресторани, таверни, кафе;

  • спорт та відпочинок: коні, велосипеди;

  • майстерні, кулінарні курси, місцеві танці;

  • сільськогосподарські продукти: сир, вино, мед та ін.; продаж традиційних продуктів та сувенірів;

  • відпочинок на природі;

  • тренінги по збереженню природи.

Гостьові будинки можуть знаходитись окремо від житла господарів, проте, і у такому випадку вони мають зберігати елементи традиційної архітектури. Також, господарю рекомендується включати до харчування місцеві продукти та готувати страви за традиційними рецептами. Важливий компонент туристичної пропозиції - це сільськогосподарські продукти, що можна запропонувати гостям або для харчування під час відпочинку, або на продаж. У будь-якому разі, підприємства мають надавати гостям широкий спектр послуг та високоякісні продукти.

Приклади розваг у селі:

  • автоподорожі, тури з гідом, сценічні тури;

  • огляд пам’яток;

  • пікніки, шопінг, обіди/вечері в ресторанах;

  • спа- та санаторії;

  • спорт, плавання, парусний спорт, піші прогулянки, верхова їзда;

  • організовані розваги;

  • релаксація, спілкування з природою;

  • спостереження дикої природи, відвідування старовинних сільських будинків, музеїв, історичних місць.

Важливо відмітити, що характеристики сільських туристів відрізняються залежно від форм туризму, якими вони займаються. Так, дослідження показують, що туристи віком 40-59 років дуже зацікавлені у фермерській діяльності. А люди, які полюбляють сільський туризм, в основному проживають у великих містах. Як приїхати? Зазвичай туристи дістаються місця відпочинку на власних авто, а не громадським транспортом чи за допомогою туристичних агентств.

Сільський туризм у великій мірі залежить від гостинності господарів, їхнього ставлення до нових гостей і тих, які вже відпочивали у них раніше. Позитивне, ввічливе, відкрите ставлення важливе ще й тому, що туристи завжди повертаються туди, де їм сподобалось, або рекомендують друзям. Найчастіше люди їдуть у сільську місцевість на 3 дні. Подорожуючи, вони можуть зупинятися в сільських будинках на околицях містечок. Які мотиви вибору агротуризму як форми відпочинку? Дослідження показують, що більшість відвідувачів ідуть до „привабливого місця”. Привабливість у даному випадку – це природа, творіння людей, культура і традиції.

Чим хочуть займатися люди, які приїжджають до вашої місцевості? Потенційні гості хочуть гуляти у лісі, у горах, їздити на конях, відвідувати монастирі, гуральні, де можуть ще й послухати лекцію із виноробства. Трохи менш популярні відвідини етнографічних музеїв та активний спорт.

Дана інформація може допомогти місцевим громадам реалізувати власний потенціал та спланувати кампанію просування туристичного продукту.

Останнім часом масовий туризм користується все меншим попитом, а от такі форми індивідуального туризму, як сільський туризм, навпаки, стають дедалі більш популярними.

Кожен регіон має власну мету, пріоритети та засоби досягнення поставлених цілей. Проте, можна все-таки визначити деякі загальні принципи, які потім будуть використані для побудови моделі росту сільського туризму як альтернативної, привабливої і унікальної форми відпочинку. Ось деякі з них:

  • управління та контроль розвитку сільського туризму місцевою громадою, а не „чужими” підприємствами;

  • розвиток сільського туризму на базі історії, економічної та соціальної структури, природного середовища;

  • створення та просування автентичного та сталого туристичного продукту;

  • широке представництво місцевого населення в сільському туризмі;

  • надання гостям можливості приймати участь в повсякденному житті приймаючої сторони.

При впровадженні даних принципів сільський туризм стане суттєвим джерелом прибутку для місцевих жителів.

Особливістю розвитку туризму в Карпатах є створення туристичного продукту із використанням місцевих ресурсів - національної кухні та фестивалів. Терапевтичні сауни з трав’яними чаями, зимові види спорту та катання на санях стають дедалі популярнішими.

Збирання ягід та грибів, прогулянки по маршрутах (пішохідні та кінні), навчальний туризм (відвідування народних майстрів, будинків-музеїв) - дуже популярні у Карпатах.

Кожна область має власну спеціалізацію в агротуристичних продуктах. Деталізовані каталоги агротуристичних продуктів у чотирьох карпатських областях допоможуть обрати найпопулярніший продукт. Для прикладу, в Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській областях найцікавіші фестивалі та народні традиції. У Львівській області – „вечорниці” та зимові види спорту.

Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села передусім полягає у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення (не тільки у виробничій сфері, а й у сфері обслуговування) та надає можливість диверсифікувати його діяльність шляхом пошуку торгової ніші, яка забезпечить максимізацію прибутку, підвищення стійкості в конкурентній боротьбі, зменшення можливих виробничо-господарських і фінансових ризиків.

Важливою умовою забезпечення сталого розвитку сфери відпочинку в українському селі з урахуванням сучасного стану економіки є створення врегульованих партнерських стосунків влади, бізнесу та професійних громадських організацій, а також урахування потреб сільського туризму під час розроблення та затвердження загальнодержавних і місцевих програм соціально-економічного розвитку України.

Використана література:

  1. Павло Горішевський, заступник голови правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні - стаття „Сталий сільський туризм”.

  2. А.Ю.Стренковська, к.е.н., доцент кафедри економіки та підприємництва Одеської державної академії будівництва та архітектури, О.М.Євдокімова, ст.викладач кафедри економіки та підприємництва Одеської державної академії будівництва та архітектури – Проблеми та перспективи розвитку сільського зеленого туризму в Україні.

Вам також може бути цікаво по темі сільський туризм.

Навчальний онлайн - курс з побудови сталого зеленого туризму, що організовується Установою "Агенція регіонального розвитку Закарпатської області" допоможе Вам зрозуміти з чого розпочати власну справу на селі.

Подробиці на сторінці: Школа сталого зеленого туризму.